Рефлексивний ембієнт як спосіб зазирнути у втрачене майбутнє
Heinali — Kyiv Eternal (Injazero Records, 2023) · Cover photo by Oleksii Samsonov, design by Marina Osnach
На обкладинці Kyiv Eternal — гетьман Петро Сагайдачний: мовчазний, на здибленому коні, він потрясає булавою — символом звитяги, шани та влади, — яку отримав під час походу на Кафу в 1616 році. Затягнутий у поліетилен та обкладений мішками із піском, він дихає хрипко, але глибоко. У його легенях шелестить пісок та квітне свобода. Важке дихання як національна риса: так дихає вільна людина, що живе в Україні з 24 лютого 2022 року.
До Сагайдачного подібна більшість монументів на вулицях Києва — приховані від ворога будматеріалами, кричуще смертні, але незламні. «Певною мірою це метафора обіймів, — каже український електронний музикант Олег Шпудейко a.k.a. Heinali. — Обійняти місто, аби захистити його від зла».
Альбом Kyiv Eternal — капсула часу. Він зібраний з київських польових записів з 2011 до 2021 років та музичних архівів Heinali, які не були видані до цієї пори. «Цей альбом — немов травма, — зізнається Олег. — Щось, що я взагалі не планував, щось, що мав випустити, бо просто не міг цього не зробити. Для мене це дуже особистий, навіть інтимний альбом, пов’язаний із періодом мого перебування в Києві».
Платівка вийшла 24 лютого 2023 року на британському Injazero Records, маркуючи рік по тому, як велика війна вибухнула перед наші очі, затьмаривши минуле, яке у нас було, та перекресливши «майбутнє, яке було у цьому минулому».
Kyiv Eternal — це спогади про втрачене майбутнє.
Нині — війна, питання без відповідей, супротивність без шансу її позбутися («будемо розбиратись, коли все скінчиться»), чорно-білий радикалізм («хороших росіян не буває», «російська — мова ґвалтівника»), ескапістський пацифізм, втрата та набуття ідентифікації, віра та зневіра у людей, зрада та перемога, відчайдушний пошук зрадників серед переможців — і навпаки, по колу, безперестану. І найболючіше для людини з тилу, яка ще має ресурс для егоцентричних рефлексій: усвідомлення, що ти сам вряди-годи думаєш як бісів зрадник і, потрапивши у луп самосуду, марно намагаєшся з нього вибратись.
За цей рік ти бачив так багато героїв і героїнь, шляхетності, любові. В України є майбутнє, і воно має бути прекрасним. Але, чорт забирай, як важко його розгледіти у тумані війни й серед болю, що стелиться всюди, навіть вулицями наших «мирних» міст. Мирні міста, як і люди, поки що мають цей привілей: захлинатись у болючій рефлексії.
Чи можна це було передбачити? Звісно; попри те, що більшість із нас відмітали можливість великої війни ще за лічені години до того, як перші з сотень тисяч ракет впали у нашу землю. Насіння, що проростає смертю та ненавистю. Чи можна було передчути на метафізичному рівні? Це питання, на яке ще дійдеться відповісти. І шукати цю відповідь варто саме у Kyiv Eternal та подібних до нього роботах.
Мінімізуючи ідеологічний меседж, Олег воліє залишити у слухача «простір для додумування та інтерпретації», аби кожен міг знайти резонанс зі своїм минулим. «Це і сильна, і слабка сторона моєї музики»: вона абстрактна, зате її важко апропріювати.
Попри абстрактність, Heinali працює з польовими записами з хистом людини, яка точно знає, яким має бути результат. У платівки мінливий фокус, що постійно перетікає з ембієнт-лупу на поліфонію міста; із пташиного співу на імпровізацію, що вступає у діалог з природою, коректно зберігаючи дистанцію між органічним та електронним світами; з чуттєвого синтезаторного епосу на гудіння міста, що засинає.
Платівка Kyiv Eternal — абстрактна музика з амбітною метою: занурити слухача в одразу дві метафізичні реальності. Перша — минуле без великої війни, сповнене мріями про майбутнє поза дихотомії «війна та мир». Друга — це сучасність із всепроникною війною та мріями про мир.
Трекліст з авторськими коментарями:
Kyiv Eternal можна послухати на Spotify, Apple Music, YouTube Music та на інших платформах.
Доповніть київський ембієнт позаземним дроном Джона Фрушанте, есеєм про слухання під час війни та подкастом АШОШ від Олега Шпудейка та Олексія Шмурака.